Лабораторні блоки живлення – це пристрої, котрі після підключення до напруги AC перетворюють її в стабілізовану напругу DC, що подається на виході, і водночас дозволяють регулювати найважливіші параметри електроживлення на постійній основі (напругу, силу струму). В двох словах: вони подають на підключений пристрій постійний струм з параметрами, заданими користувачем, і при тому виконують функції фільтру та стабілізатору, захищаючи пристрій. Вони використовуються, серед іншого, при ремонті електронних пристроїв, при збиранні електронних компонентів та їх калібруванні, або при роботах, пов’язаних з використанням прототипів або готових виробів. Тому їх покупці – це переважно електрики та інженери-електронники, що працюють в сервісних або науково-дослідницьких колективах, а також аматори, що виконують різні проекти в своїх лабораторіях. Саме вони тестують поведінку даної системи або пристрою в умовах нормальної роботи, при оптимальній напрузі та струмі, а також за умов, що певним чином відрізняються від норми, в котрих проявляються певні особливості пристрою (вузлу), і котрі дозволяють, серед іншого, визначити рівень його безпечності.
Розділення лабораторних блоків живлення можна проводити за різними критеріями, котрі, в деякому розумінні, можуть накладатися одне на одне, та спільно створюють будь-яку конфігурацію. Три найважливіших та, відповідно, домінантних критерії дозволяють класифікувати цю категорію на:
Здатність таких розділень накладатися одне на одне означає, що на ринку можуть бути наявні такі конфігурації, як «одноканальний, імпульсний, програмований» або «багатоканальний, лінійний, непрограмований». Головне правило у цьому – це розібратися в значенні наведеної вище типології лабораторних блоків живлення та вибрати оптимальне рішення.
